Інформація для батьків

До відома батьків:

Шварц Тетяна Григорівна

            Батьківський педвсеобуч

Тема: Труднощі і помилки у сімейному вихованні. Їх причини і наслідки.

Нормативно-правова база

Закон України “Про освіту”

 ст.59 Відповідальність батьків за розвиток дитини

 3. Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

 - постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

 - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної та рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв;

 - сприяти здобуттю дітьми освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;

 - виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Традиційно головним інститутом виховання є сім'я. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною.

Роль сім’ї у вихованні дітей – велика, відповідальна. Батьки є першими вихователями, які зміцнюють і загартовують організм дитини, розвивають її мову і мислення, волю і почуття, формують її інтереси, прагнення, смаки, здібності, виховують любов до знань, спостережливість, працьовитість. У сім’ї будується підґрунтя розуміння дитиною світу, з перших років вона засвоює моральні цінності, соціальні норми, культурні тра¬диції. У ній закладаються основи особистості дитини, і до вступу до школи вона вже більш ніж наполовину сформувалася як особистість.

В. Сухомлинський вважав, що «сім’я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави». Але з досвіду роботи ми знаємо, що не кожна сім’я є таким «джерелом», не всі батьки мають певні знання про виховання дітей.

 Недосвідченість батьків, їхнє намагання опиратися виключно на власний досвід, брак певних педагогічних знань призводить до серйозних помилок. Батькам ні в якому разі не варто пускати процес виховання на самоплив.

Як же зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи родини на виховання дитини?

Перш за все потрібно звернути увагу на питання про мету виховання. У деяких родинах можна спостерігати повну бездумність у цьому питанні: просто живуть поруч батьки і діти, і батьки сподіваються на те, що все саме собою вийде. У батьків немає ні ясної мети, ні визначеної програми. Звичайно, у такому випадку і результати будуть завжди випадкові. Ніяку справу не можна гарно зробити, якщо невідомо, чого треба досягти.

Мета і мотив виховання дитини - це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини. На творення такого життя і повинне бути спрямоване сімейне виховання.

Перш за все виховання дитини тісно пов’язане із проблемою сформованості особистості батьків, якіграють суттєву роль у житті кожної людини.  З цього приводу В. О. Сухомлинський з пристрастю звертався до батьків: «Якою б відповідальною і складною та творчою не була Ваша робота на виробництві, пам’ятайте, що вдома на Вас чекає ще більш відповідальна, ще більш тонка робота — виховання людини. Будь-де Вас можуть замінити іншим працівником: від сторожа тваринницької ферми до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто…»

Ще одне проблемне питання - взаємини батьків. Дитина, спостерігаючи за ними у повсякденному житті, засвоює певний тип стосунків між чоловіком та жінкою. Якщо батько грубо поводиться з матір’ю, то у сина може сформуватися психологічна установка, і він вважатиме, що бути чоловіком — означає поводитися грубо. Дочка у такій сім’ї звикає думати, що заміжжя по суті своїй — це дещо обтяжливе, що зв’язує жінку по руках і ногах, позбавляє її волі і почуття власної гідності. Взаємини батьків - це одна із головних моделей майбутніх подружніх стосунків дітей.

Немає необхідності спеціально доводити, що розлучення батьків, так само як і сімейні війни, болісно відбиваються на дітях. Проте, потрібно наголосити, що для дітей особливо небезпечним є не саме розлучення, а ненормальні стосунки. Необхідно рекомендувати батькам, щоб у своїй сварці, у своїй розбіжностях вони думали про дітей. Якщо батьки по-справжньому люблять своїх дітей , вони будуть намагатися  свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутний стан.

Успішне виховання дитини є можливим у такій сім’ї, де панують дружба, любов і повага між татом і мамою, де дітям прищеплюють найкращі риси, де їм висувають високі моральні вимоги. Гарні сімейні взаємини аж ніяк не виключають протиріччя думок, суперечки. Та у хорошій добрій сім’ї їх розв’язують без роздратовування, без приниження людської гідності дорослих та дітей. У будь-якій ситуації тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думки один одного, цінуватимуть авторитет батька, матері, бабусі, дідуся.

Материнське і батьківське виховання — це єдине ціле, їх не можна розділити, як не можна розділити й саме виховання. Та все ж, спокон віку мати привносила у виховання душевну м’якість, ніжність. Батько - дух чоловічої твердості, принциповості, організованості, змагання. Недарма існують вічні поняття: мати — хранителька вогнища, а батько — захисник цього вогнища. Тим самим створюється гармонія у вихованні.

Успіхи навчальної діяльності школярів багато у чому залежать від правильної організації їх самостійної роботи вдома, доцільного розпорядку дня.

Фізичневиховання дітей у сім’ї передбачає, з одного боку, організацію спеціальних фізичних вправ, а з іншого — створення батьками певних умов, які впливають на зміцнення здоров’я, на загальний фізичний розвиток дитячого організму. До таких умов належать раціональне харчування, гігієна побуту, одягу тощо.

Займаючись трудовим вихованням у сім’ї, батьки спираються на відомі педагогічні вимоги до його організації: добирати трудові завдання дітям відповідно до їх вікових і індивідуальних особливостей; розмовляти з ними про різні професії; розповідати про свій трудовий шлях.

Батьки виховують у дітей високі моральні якості, любов до Батьківщини, працелюбність, чесність і правдивість, простоту і скромність, чуйність та уважність, культуру поведінки.

Естетичні почуття, на основі яких формуються естетичні поняття та уявлення, також виникають завдяки сімейному вихованню. Адже загально відомо, що перші естетичні почуття у дітей виникають дуже рано (в процесі знайомства з яскравими іграшками, народними казками, музичними творами). Пізніше сприйняття прекрасного збагачується відвідуванням музеїв, кіно, театрів тощо.

Необхідно пам’ятати, що в умовах сім’ї значну роль відіграє естетика побуту: кімната, в якій мешкає дитина, речі, що її оточують, одяг. Все це має бути простим, зручним, гігієнічним і таким, що сприяє розвитку художнього смаку, створенню доброго настрою.

На жаль, виховання дітей у сім’ї не завжди відбувається успішно. Розглянемо типові помилки сімейного виховання.

1.Надмірний авторитаризм сімейного виховання позбавляє дитину власної самостійної лінії поведінки і такий, при якому відсутні віра у сили та можливості самої дитини.

2. Друга крайність сімейного виховання пов’язана зі зніженістю, розпещеністю дітей, яка є наслідком сліпої любові батьків до дитини. Якщо батьки самі працелюбні, зустрічали чимало труднощів на своєму шляху, то вони прагнуть уберегти дитину від різноманітних негараздів і нестатків, створюють для неї легке життя, виконують усі її забаганки, бажання, примхи, виховуючи себелюба та егоїста.

3. Низька згуртованість і значна розбіжність думок членів сім'ї у питаннях виховання приводить до того , що внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним. У таких умовах зростає лицемір, пристосуванець, що вміє використовувати взаємини старших родичів собі на користь.

 4. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини -шлях до непорозумінь та конфліктів з дітьми.

 5. Внаслідок надмірної опіки - гіперпротекції - дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності, придушуються її самостійность та ініціатива.

6. Гіпопротекція — дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

7. Виховання в культі хвороби — це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

8. Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

9. Певна безвідповідальність батьків за виховання дитини також є однією з причин невдач у сім’ї. «Ми маємо дбати, щоб дитина була нагодованою, вдітою-взутою, а вихованням нехай опікується школа». Якщо батько й мати виявляють байдужість до шкільних справ дитини, до її внутрішнього світу, це неодмінно призведе до бажання дитини заповнити «духовний вакуум», що утворився поза сім’єю за допомогою випадкових сумнівних знайомств.

10. Досить розповсюдженим є прагнення батьків перекласти свої клопоти на плечі старшого покоління. Участь старших родичів у вихованні дітей буває необхідною і корисною, проте не компенсує виховного впливу, особливої ролі батька й матері.

11. Надмірна материнська любов, так само як і її відсутність, може засліплювати, робити нещасною не лише матір, а й дитину. Любов матері має бути розумною, ніжною і водночас вимогливою. Не випадково говорять: «Що легше за пух? Серце матері. Що твердіше за камінь? Серце матері».

«Любити дітей потрібно мудро, — казав В. О. Сухомлинський, — не по-курячому. Дитина, що не вихована у дусі розчулення — егоїст. Вона не знає слів «неможна», «можна», «необхідно». Вона не знає свого обов’язку перед батьками, не хоче працювати. Дитині здається, що вона приносить радість батькам уже тим, що живе на світі».

 Батьківська любов - джерело і гарантія благополуччя людини, підтримки тілесного і душевного здоров'я. Саме тому першим і основним завданням батьків є створення у дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Психологами доведено, що за трагедією підліткового алкоголізму та підліткової наркоманії часто стоїть нелюбов своїх дітей батьками.

Але батьківська любов повинна бути розумною. Дитина, яку привчали з дитинства лише брати від інших, ніколи не зможе бути добрим батьком чи матір’ю, чоловіком чи дружиною, вірним другом, доброю донькою чи сином.

 Як же поєднати батьківську любов з вимогливістю, як правильно виховувати свою дитину? Розглянемо поради батькам відомих педагогів та психологів.

 Проявляйте педагогічний такт, тобто: розмовляйте з дитиною так, щоб не образити її грубим словом; умійте вибирати місце й час для серйозної розмови з сином чи дочкою, намагайтесь схилятись до тону порад, щоб більше було прохання, а не категоричних вимог.

 Правильно організовуйте домашню працю – це найважливіший засіб виховання дітей. Привчайте дітей до посильної праці. Хай дитина не зростає черствим споживачем в побуті.

 Власна поведінка батьків - головний фактор у вихованні дітей. Дуже важливо, щоб те, чому батьки вчать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб дитина бачила, що у дорослих теорія не розходиться з практикою. Особистий приклад батьків - найкращий спосіб пояснення. Дуже важко заборонити хлопцеві курити, коли батько сам курить. «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтесь, розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як відноситесь до друзів і ворогів, смієтесь, читаєте газету – все це має для дитини величезне значення» (А. Макаренко).

 Важливий метод виховання – гра в сім’ї. Частіше спілкуйтесь зі своїми дітьми через різні види ігор, окрім комп’ютерних. Серйозні і веселі, голосні і тихі, математичні і літературні, спортивні і музикальні ігри задовольняють потребу дітей у творчості, навчають бути чесними, уважними, допомагати всім, а головне роблять вас ближчими до дитини.

 Щоб правильно виховати дитину, треба добре її знати. Не знаючи характеру дитини, її поведінки, батьки не зможуть розібратись в причинах того чи іншого вчинку сина чи дочки.

 Не приймайте рішення поодинці.Приймати рішення треба при спільній домовленості обох батьків. Коли діти пішли у школу, треба і їх включати в обговорення сімейних справ: спочатку на правах дорадчого голосу, а далі й вирішального.

 Не бійтеся з ласкою ставитись до своєї дитини. Потреба у спілкуванні тісно пов'язана з потребою в ласці. Якщо дитина не відчуває належної ласки, вона нервує, грубить, не знаходить собі місця. Ласка сприяє контакту та продуктивному спілкуванню. Дитина очікує добрих слів від батьків, радісних поглядів. Будьте щедрі на ласку.

 Не допускайте надмірності в подарунках своїм дітям. Це привчає їх до утриманських настроїв і стосовно суспільства. А суспільство не робить подарунків - їх треба заробити. Небажання навчатись приходить до тих, хто в дитинстві одержав максимум споживчого щастя.

Безперервно втручатись у життя дитини небезпечно, бо це призведе до того, що вона не відрізнятиме дріб'язкового від серйозного. Дитина сама мусить відчути гіркоту помилки та чуття провини за вчинок при довірливій розмові з батьками.

Не можна тривалий час залишати дитину у стані образи. Запам'ятайте золоте правило: за конфліктом повинна йти радість.

Не може бути виховання без конфліктів. Конфлікт - це співставлення поглядів, смаків, бажань, уявлень. У спілкуванні народжується істина. Не бійтеся просити пробачення у дітей.

Тримайте двері вашого дому відкритими. У першу чергу для друзів дитини. Допоможіть дитині самій вибирати собі друзів, і вона не буде нічого приховувати від батьків.

Діти спроможні радіти й одержувати задоволення від виконаної ними роботи. Використайте цю здібність, доручіть їм роботу, а краще, коли доручення будуть постійними, з деякою корекцією.

Дотримуйтесь основного закону сім'ї: усі турбуються про кожного члена сім'ї й кожний турбується про всю сім'ю. Дитина повинна бути членом сім'ї, а не її центром, бо виросте егоїст із завищеною самооцінкою, котрий не турбуватиметься про своїх батьків.

Необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. На психологічній мові ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інших, в тому числі несхожість на батьків. Приймайте дитину такою, якою вона є. Природа створює дитину досить складно, перемішуючи у спадкових генах якості не тільки прямих батьків, а й сотні її предків. Через це в одній сім'ї народжуються різні за здоров'ям, розумом, красою діти. І тільки діяльна батьківська любов допоможе одним розвинути свою красу, розум, здоров'я, а іншим скоректувати свої природні недоліки та перетворити їх на гідність.

Глибокий постійний психологічний контакт з дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка може бути рекомендована всім батькам. Основа для збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини.

В. О. Сухомлинський радив впроваджувати у сімейну педагогіку 10 етичних «Не можна»:

• Не можна байдикувати, коли всі працюють.

• Не можна сміятися над старістю і старшими людьми.

• Не можна вступати в суперечки зі старшими.

• Не можна висловлювати невдоволення тим, що в тебе немає тієї чи іншої речі.

• Не можна допускати, щоб мама давала тобі те, чого вона не лишає собі.

• Не можна робити того, що засуджують старші.

• Не можна залишати старшу рідну людину самотньою.

• Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу й поради у стар¬ших.• Не можна сідати обідати, не запросивши старших.

• Не можна чекати, доки з тобою привітається старший, ти повинен перший привітати його.

І хоча деякі з цих установок, на перший погляд, звучать несучасно, а інші, можливо, потребують доповнень з огляду на час, все ж саме вони до сьогодні найяскравіше описують основи батьківського авторитету, а за умови впровадження у сімейне виховання, сприяють його піднесенню.

У педагогічній діяльності абсолютної норми не існує. Але завдяки єдиним зусиллям педагогів і батьків відбувається формування всебічно розвинутих, високоосвідчених, духовно багатих, морально чистих, фізично досконалих людей.

«Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А.С.Макаренко.

Отже, рівень вихованості дитини  величезною мірою залежить від родинного виховання. Нехай воно принесе вам завтрашню радість і щастя.

Дякуємо за увагу!